Вовки Кальї. Темна вежа V - Страница 71

ДВА

Цього разу загін Кальї очолювали Слайтмени. Кожен вів за собою на довгих поводах по парі коней. У конях Кальї Брин Стерджис не було нічого страхітливого. Вони точно не скидалися на тих, яких Едді уявляв з розповіді Роланда про Крутояр і Меджис, що лишився в далекому минулому. Ці ж тварини були приземкуватими, з міцними ногами. Кошлаті істоти з великими розумними очима. Більші за шетландських поні, вони геть не були схожі на тих жеребців з лютими очима, яких він сподівався побачити; осідлані й навіть з постіллю, прив’язаною до кожного сідла.

Ідучи до свого коня (що цього чалого призначено йому, він збагнув без пояснень), Едді відчув, що всі його сумніви й тривоги зникли. Коли оглянув стремена, спитав у Бена Слайтмена-молодшого лише про одну річ.

— Бен, вони закороткі для мене. Покажеш, як їх подовжити?

Хлопчик зліз зі свого коня, щоб зробити це самому, але Едді лише похитав головою.

— Краще мені навчитися самому, — сказав він, ані крихти не збентежившись.

Поки хлопчик показував, Едді зрозумів, що насправді йому не потрібен був цей урок. Він збагнув, як це робиться, майже одразу по тому, як пальці Бенні перевернули стремено, відкривши шкіряну лямку ззаду. То не було приховане в підсвідомості знання, і нічого вражаюче надприродного в тому не було. Просто, відчувши перед собою справжнього, теплого й пахучого коня, він допетрав, як усе працює. Відколи він прибув до Серединного світу, з ним таке трапилося лише раз — коли він начепив кобуру з Роландовим револьвером.

— Котику, тобі допомогти? — спитала Сюзанна.

— Просто підбери мене, якщо беркицьнуся на той бік, — пробурчав він. Але, звісно, не впав. Кінь стояв спокійно, лише трохи похитнувся, коли Едді ступив у стремено і скочив у просте чорне ковбойське сідло.

Джейк спитав у Бенні, чи має він пончо. Син бригадира з сумнівом поглянув на захмарене небо.

— Не думаю, що піде дощ, — сказав він. — Перед Жнивами така погода днями стоїть…

— Мені потрібно для Юка. — Спокійно і впевнено.

«Він почувається точнісінько так само, як я, — подумав Едді. — Так, неначе вже тисячу разів їздив верхи».

З сідельної сумки хлопчик видобув згорнуту штормівку і дав Джейкові. Той подякував, надягнув і посадив Юка в простору кишеню спереду, подібну до сумки кенгуру. Шалапут не протестував, ані пискнув. «Цікаво, якби я сказав Джейкові, що Юк має бігти за нами слідом, як вівчарка, він би відповів: „Він завжди так їздить?“ Ні… але подумати міг».

Коли вони вирушили, Едді збагнув, що це все йому нагадує: розповіді про реінкарнацію, що їх він чув. Він спробував відігнати від себе цю думку, бути практичним і несентиментальним хлопчиною з Брукліну, що виріс у тіні Генрі Діна, але не зумів. Думка про реінкарнацію була б менш тривожною, якби осяяла його зненацька, але все сталося інакше. Ні, неможливо, щоб він походив з Роландового роду. Хіба що Артур Ельд колись зазирав на вогник до Ко-Оп-Сіті, поїсти хот-доґів і фірмових пиріжків Далі Лундґрен. Це тупо — робити такі висновки з того, що ти можеш без підготовки їхати верхи на слухняному коні. Втім, ця думка не раз навідувала його впродовж дня, а ввечері він її обмірковував доти, доки не заснув. Ельд. Рід Ельда.

ТРИ

Пополуднували в сідлі. Поки всі їли брутерботи, запиваючи їх холодною кавою, Джейк підігнав свого коня ближче до Роланда. З передньої кишені пончо на стрільця зорив блискучими очицями Юк. Джейк підгодовував його шматочками свого брутербота, тож у шалапутових вусах заплуталися крихти хліба.

— Роланде, я можу поговорити з тобою як з діном? — Відчувалося, що Джейку трохи ніяково.

— Ясна річ. — Роланд відпив кави й зацікавлено глянув на хлопчика, задоволено погойдуючись у сідлі.

— Бен… тобто обидва Слайтмени, але в основному Бен… спитав, чи не поживу я у них. На «Рокінг Б».

— А ти хочеш?

Хлопчик легенько зашарівся.

— Ну, я подумав, якби ви залишилися в містечку зі Старим, а я побув у сільській місцевості — на півдні від містечка, — то ми могли б скласти два різних уявлення про це місце. Мій тато каже, що погляд з однієї точки зору завжди неповноцінний.

— Це правда, — сказав Роланд, сподіваючись, що ні його голос, ні вираз обличчя не викажуть скорботи й жалю, що зненацька його охопили. Поряд із ним їхав хлопчик, який тепер соромився бути дитиною. Він потоваришував з іншим хлопцем, і той запросив його до себе, як це часто роблять друзі. Напевно, Бенні пообіцяв, що Джейк допомагатиме йому годувати худобу, і, можливо, що дасть йому постріляти зі свого лука (чи арбалета). Поза сумнівом, є такі місцинки, які Бенні хотів би йому показати, потаємні сховки, куди він колись водив свою сестру. Халабуда на дереві чи рибний ставок в очереті, особливий для нього, чи берег річки, де, за переказами, в давнину пірати закопали скарб — золото й коштовне каміння. Словом, такі місця, до яких страх як охочі хлопчаки. Але тепер Джейк Чемберз соромився робити такі речі. Бо його позбавили хлопчачої сутності. Сторож у Датч-Гіл, Ґешер, Цок-Цок. І авжеж, сам Роланд. Якщо зараз він відповість відмовою на Джейкове прохання то хлопчик, найпевніше, більше ніколи про таке не попросить. І, що найгірше, не образиться на нього. А якщо він відповість неправильно — наприклад, якщо у його голосі бринітиме найменший призвук поблажливості, — хлопчик сам відмовиться від своєї задумки.

Хлопчик. Раптом стрілець збагнув, що понад усе хотів би й далі називати Джейка хлопчиком. Але незабаром усе зміниться. Він мав лихе передчуття щодо Кальї Брин Стерджис.