Вовки Кальї. Темна вежа V - Страница 39

— Ні, чоловіче, мені шкода. Торік вони були близькі до перемоги — приймав стадіон «Шеа», грали проти «Метс», — а тоді той Білл Бакнер, який стояв на першій базі, пропустив легкий м’яч між ніг. Він ніколи не оговтається. А ходіть до нас, сідайте. Кави в нас катма, зате Роланд… цей пошарпаний на вигляд чолов’яга праворуч від мене… цілком непогано заварює чай з лісових трав.

Каллаген звернув увагу на Роланда, а тоді зробив щось дивне: опустився на коліно, похилив голову і приклав кулак до чола зі шрамом.

— Хайл, стрільцю. У добру годину ми зустрілися на шляху.

— Хайл, — привітався Роланд. — Підійди, добрий незнайомцю, й розкажи, що привело тебе до нас.

Каллаген подивився на нього здивовано.

Роланд відповів йому спокійним поглядом і кивнув.

— У добру чи в лиху годину ми зустрілися, можливо, ти знайдеш те, що шукаєш.

— Можливо, що й ви також, — сказав Каллаген.

— Тоді підійди, — запросив його Роланд. — Приєднуйся до нашої бесіди.

ВІСІМ

— Перш ніж ми перейдемо до суті, можна у тебе щось запитати?

То був Едді. Поруч нього Роланд розклав багаття і порпався у спільних пожитках, шукаючи маленького глиняного горщика — пам’ятку матеріальної культури Древніх, — в якому любив заварювати чай.

— Авжеж, юначе.

— Ти Доналд Каллаген.

— Так.

— А яке в тебе друге ім’я?

Каллаген схилив голову набік, підняв одну брову, потім усміхнувся.

— Френк. На честь діда. Це має значення?

Едді, Сюзанна і Джейк обмінялися поглядами, а заразом — і думкою. Доналд Френк Каллаген. Дев’ятнадцять букв.

— Таки має, — зрозумів Каллаген.

— Можливо, — сказав Роланд. — А може, й ні. — Легко обертаючи бурдюк, він налив воду на чай.

— А тебе добряче пошматувало, — зауважив Каллаген, дивлячись на Роландову правицю.

— Я даю собі раду, — відповів Роланд.

— Коли сам обходиться, коли друзі трохи допомагають, — додав Джейк серйозно, без усмішки.

Каллаген кивнув, не розуміючи, та знаючи, що в цьому нема потреби: вони були ка-тетом. Нехай це слово було йому невідоме, проте термінологія не мала значення. Все було зрозуміло з того, як вони обмінювалися поглядами й обходилися одне з одним.

— Тож я назвався, — сказав Каллаген. — Чи можу я тепер взнати ваші імена?

Відрекомендувалися по черзі: Едді й Сюзанна Дін з Нью-Йорка, Джейк Чемберз із Нью-Йорка, Юк із Серединного світу, Роланд Дескейн з Ґілеаду. Кожному Каллаген кивнув, приклавши стиснутого кулака до чола.

— А я Каллаген з Лота, — сказав він, коли всі відрекомендувалися. — Чи був ним колись. Тепер я просто Старий. Так мене звуть у Кальї.

— Твої друзі до нас не приєднаються? — спитав Роланд. — Харчів у нас мало, проте чаю завжди досхочу.

— Поки що ні.

— А, — сказав Роланд і кивнув з таким виглядом, наче все зрозумів.

— В усякому разі, харчів у нас вистачає, — сказав Каллаген. — У Кальї був урожайний рік — принаймні поки що все було добре, — і ми радо поділимося з вами тим, що маємо. — Він затнувся, зрозумівши, що надто квапиться, й додав: — Можливо. Якщо все добре складеться.

— Якщо, — сказав Роланд. — Мій старий учитель казав, що це єдине слово, яке складається з тисячі літер.

— Незле! — розсміявся Каллаген. — Та все одно ми забезпечені провіантом ліпше од вас. Ще в нас є свіжі пундиці — Залія натрапила на ціле родовище. Але, здається, ви про них знаєте. Вона сказала, що місце, де вони росли, виглядало так, наче хтось уже ласував ягідками.

— Їх знайшов Джейк, — пояснив Роланд.

— Взагалі-то не я, а Юк, — Джейк погладив пухнастика по голівці. — Здається, він тренований пес — шукач пундиць.

— Ви давно помітили, що ми йдемо за вами? — спитав Каллаген.

— Два дні.

Хоч це було й неможливо, проте вигляд Каллагена після цих слів став спантеличеним і роздратованим водночас.

— Словом, відколи ми натрапили на ваш слід. А ми ж усе робили для того, аби лишитися непоміченими.

— Якби ви не вважали, що вам потрібен хтось вправніший за вас, ви б не прийшли, — сказав Роланд.

— Правду кажеш, і я дякую, — зітхнув Каллаген.

— Ти прийшов до нас шукати захисту і допомоги? — спитав Роланд. У його голосі бриніло легке зацікавлення, проте Едді Діна пробрав крижаний холод. Слова наче зависли й дзвеніли в повітрі. Та не лише в нього виникло таке відчуття. Сюзанна взяла його за праву руку. Хвилею пізніше Джейкова долонька несміливо прокралася в його ліву.

— Я не уповноважений це казати. — У голосі Каллагена прозвучали нотки сумніву й невпевненості. Ба навіть страху.

— Тобі відомо, що ви прийшли до нащадків роду Ельда? — спитав Роланд так само невимушеним тоном, що й перед тим, одночас обводячи жестом руки Едді, Сюзанну, Джейка. І навіть Юка. — Оскільки вони мого роду, сумнівів бути не може. А я їхнього. Ми одне ціле. Ти знаєш, хто ми такі?

— Справді? — спитав Каллаген. — Ви всі з роду Ельда?

— Роланде, у що ти нас уплутуєш? — забурмотіла Сюзанна.

— Не бути ніким і не бути вільними, — сказав він. — Ані ви мені, ані я вам не винен. Принаймні поки що. Вони ще не наважилися попросити.

«Але наважаться», — подумав Едді. Не беручи до уваги сновидіння про троянду, крамничку делікатесів і занурення в тонни, він не вважав себе екстрасенсом, проте не треба було володіти надприродними здібностями, щоб зрозуміти, про що збираються просити люди, які відрядили Каллагена як свого посла. Десь розгоралося велике багаття, а Роланд мусив руками вигрібати жар.