Вовки Кальї. Темна вежа V - Страница 197

197

— Телескопом, — виправив Енді, знову своїм манірним самовдоволеним голосом. — Такі прилади називають телескопами.

— Може, відзвітуєш замість мене? — з холодним сарказмом спитав Слайтмен.

— Благаю прощення, — голосом, сповненим невимовної муки, сказав Енді. — Перепрошую, перепрошую, будь ласка, продовжуйте.

Настала пауза. Джейк уявляв, як Слайтмен зиркає на робота, через високий зріст Енді змушений дивитися знизу вгору, і скільки в його погляді безсилої люті. Але зрештою він продовжив.

— Вони залишили коней внизу і піднялися нагору. З собою несли рожевий мішок, який перекладали з руки в руку, наче там лежало щось важке. Річ усередині була квадратна, я зміг це роздивитися. Чи можу я запропонувати два здогади?

— ТАК.

— По-перше, вони могли ховати в печері дві-три панотцевих книжки, які він так цінує. Якщо це так, то після виконання основної місії туди слід відрядити Вовка, щоб знищив їх.

— НАВІЩО? — Голос був крижаний. Джейк не сумнівався, що то не людський голос. Він вселяв у нього страх і позбавляв сил.

— Щоб була наука, як ви не від того, — здивовано відповів Слайтмен, наче то було очевидно. — Щоб священику була наука!

— ДУЖЕ СКОРО КАЛЛАГЕНУ БУДЕ НЕ ДО НАУКИ, — сказав голос. — ДРУГИЙ ЗДОГАД?

Коли Слайтмен знову заговорив, його голос тремтів. І Джейк хотів, щоб цей зрадник, цей сучий син дрижав до кісток. Він захищав свого сина, свою єдину дитину, але це не давало йому права…

— То могли бути карти, — сказав Слайтмен. — Я довго думав і зрозумів, що чоловік, у якого є книги, може мати й карти. Він міг дати їм карти східних місцевостей на підступах до Краю грому. Вони безсоромно заявляли, що після Кальї збираються вирушити туди. Якщо то карти й навіть якщо вони виживуть, користі з тих карт буде — кіт наплакав. Наступного року північ переміститься на схід, а за рік поміняється місцями з півднем.

Сидячи в темній запорошеній шафі, Джейк зненацька побачив Енді, який стояв поряд і слухав Слайтменів звіт. Його сині очі блимали електричним вогнем. Слайтмен цього не знав (і ніхто в Кальї не знав), але це блимання було індикатором гумору DNF-44821-V-63. Робот сміявся.

«Бо він знає, — подумав Джейк. — Знає, що в тій сумці. Ставлю коробку печива, що знає».

Але як Джейк міг бути в цьому впевнений? Чи міг він торкнутися розуму робота?

«Якщо робот може думати, — озвався в його голові стрілець. — Тоді ти можеш ці думки прочитати».

Що ж… можливо.

— Хай що в них там таке, це, по-моєму, очевидний знак того, що вони справді збираються сховати дітей у сухих річищах, — вів далі Слайтмен. — А не в тій печері.

— Ні, ні, звісно, не в тій печері, — сказав Енді. І хоч його голос був так само манірний і серйозний, Джейк міг уявити, як спалахують його сині очі. Мерехтять, як вогники. — У тій печері забагато голосів, діти злякаються! Срака-мотика!

DNF-44821-V-63, робот-вістовий. Вістовий! Слайтмена можна було звинуватити в зраді, але як можна звинувачувати Енді? Він лише виконував свою функцію, викарбувану на його грудях так, щоб увесь світ це бачив. І за весь час ніхто цього не збагнув, хоч те слово весь час було в них перед очима. О боги!

Тим часом батько Бенні й далі незворушно звітував перед Фінлі О’Тего, який перебував у місці, що називалося Алгул-Сьєнто.

— Шахта, яку він нам показував на карті двійнят Тейвері, — це «Глорія», а вона розташована за милю від Печери голосів. Але цей мерзотник хитрий. Дозволите ще один здогад?

— ТАК.

— Сухе річище, що веде до шахти «Глорія», за чверть милі від неї розгалужується на півдні. В кінці рукава є ще одна стара шахта. Називається «Червоний птах-два». Їхній дін усім розказує, що збирається ховати дітей у «Глорії», думаю, скаже те саме на зборах, які він скличе на цьому тижні, щоб попросити дозволу виступити проти Вовків. Але я вважаю, що він переховуватиме їх у «Червоному птаху», коли настане час. Виставить охорону з Сестер Орізи перед шахтою і вгорі. А цих дамочок не можна недооцінювати.

— СКІЛЬКИ ЇХ?

— Думаю, п’ять, якщо з ними буде Сейрі Адамс. Плюс ще кілька чоловіків з арбалетами. Його чорнушка теж кидає тарілку, і кажуть, добре кидає. Можливо, найкраще з них усіх. Але так чи інак, ми знаємо, де будуть діти. Ховати їх у такому місці — помилка, але він про це не здогадується. Він хоч і небезпечний, та його вигадки застарілі. Можливо, цей метод колись прислужився йому в минулому.

Авжеж. У Каньйоні Петлі з людьми Латіґо.

— Найважливіше тепер розвідати, де будуть вони самі: він, хлопчик і молодший чоловік, — коли прийдуть Вовки. Можливо, він повідомить про це на зборах. А як ні, то скаже Айзенгарту, коли збори закінчаться.

— ЧИ ОВЕРГОЛСЕРУ?

— Ні. Айзенгарт на його боці, але Оверголсер на це не піде.

— ТИ МАЄШ З’ЯСУВАТИ, ДЕ ВОНИ БУДУТЬ.

— Я знаю, — кивнув Слайтмен. — Ми з Енді дізнаємося і знову прийдемо в це нещасне місце. А опісля, клянуся Леді Орізою й Людиною-Ісусом, вважатимемо, що я свою роботу виконав. Ми можемо йти?

— Хвилиночку, сей, — сказав Енді. — Мені теж треба передати звістку.

Знову щось протяжно заверещало-засвистіло. Джейк зціпив зуби й чекав, коли це скінчиться. Нарешті Фінлі О’Теґо від’єднався.

— Вже? — спитав Слайтмен.

— Якщо у вас нема причин затримуватися, то ходімо, — відповів йому Енді.

— А тобі не здається, що тут якось усе не так, як раніше? — зненацька спитав Слайтмен, і Джейк відчув, як холоне в жилах кров.

— Ні, — сказав Енді, — але я поважаю людську інтуїцію. Інтуїція щось вам підказує, сей?

197